Автобус бал очень тесным, сумки пришлось забирать в салон, потому что в багажном отделении не оказалось места. Условия перевозок невыносимы. Нет места для ног, так еще и приходиться ютиться в этом микро пространстве вместе с сумками всех пассажиров. Это немыслимо. Тем более, что стоимость билета не маленькая
К водителям вопросов нет, они делали что могли
Розкажу вам історію, як наш волонтер з Литви сідав на автобус ??♀️
Рейс мав відправитись із Вінниці о 14:50.
Приїхали ми на вокзал о 14:40.
— Йонас, а який в тебе автобус?
— LikeBus, «Одеса–Вільнюс».
— Тут стоїть якийсь LikeBus. Але на ньому написано «Херсон–Познань».
Ну, і ми продовжили чекати.
О 15:15 я вже вирішила набрати гарячу лінію перевізника. Продиктувала номер квитка.
— Ваш автобус уже поїхав, водій скасував квиток.
?
— Як поїхав? Ми тут стояли — ніхто не від’їжджав!
— Так це той «Херсон–Познань».
— А як ми мали здогадатись, що «Херсон–Познань» — це «Одеса–Вільнюс»? Ми — місцеві, а іноземець?
Відповідь оператора добила:
— Там ще табличка зліва на лобовому була «Миколаїв–Прага».
?
— Дайте контакт водія, ми будемо наздоганяти.
— Він вже за містом.
— Нам байдуже. Людина — волонтер. Він приїхав допомогти Україні, витратив свій час і гроші. Йому завтра на роботу, щоб знову мати змогу допомагати. Ми наздоженемо, а ви — відновіть квиток. Дякуємо.
Автобус ми таки наздогнали — вже за межами області.
Йонас вскочив в салон щасливий, що встиг)))
Коротше. Ця історія не про те, що ми «не здогадалися запитати водія на вокзалі».
Вона про хаос, який ми чомусь вважаємо нормою.
Про те, як люди, що приїжджають нам допомагати, стикаються з нашою системною неузгодженістю.
Про те, що іноді результат залежить не від правил, а від того, наскільки сильно ти готовий доганяти автобус серед траси.
І так — тепер я точно завжди дзвонитиму операторам до того, як щось чекати.
#волонтерськіісторії
Хочу залишити це на згадку.